Процеси європейської інтеграції активно впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно був затверджений 19 травня 2005 року підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер вирішення питання євроінтеграції в освіті залежить від національного й інституційного рівня його впровадження.
На сьогоднішній день 45 європейських країн, у тому числі й Україна, підписали Болонськую декларацію. Документ наголошує на необхідності європейського співробітництва в забезпеченні якості вищої освіти. В першу чергу це відображається у підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.
Проте, на думку ректора НТУУ "КПІ" М. З. Згуровского, поруч із значними досягненнями існує й істотна кількість проблем української вищої освіти в контексті Болонского процесу (більш докладно читайте в його статті "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти в європейському просторі"):
Надлишкова кількість навчальних напрямків і спеціальностей, відповідно 76 і 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають таких напрямків у 5 разів менше.
Недостатнє визнання в суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до ВНЗ здійснюється не на бакалаврат, а на фахівця.
Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти - тенденція, що наростає згодом.
Збільшення розриву зв'язків між освітянами й роботодавцями, між сферою освіти й ринком праці.
Невиправдана плутанина в розумінні рівнів фахівця й магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки фахівця й магістра, еквівалентність їх у розрізі освітньо-кваліфікаційного статусу. З іншого боку, вони акредитуються по різних рівнях, відповідно III і IV.
Суспільство змірилося зі зневагою до передових наукових досліджень в навчальних закладах, які є основою університетської підготовки. Система наукових ступенів досить ускладнена в порівнянні із загальноєвропейською.
Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми й коледжі. Це пов'язано з тим, що їхня чисельність у державі в чотири рази більше, ніж ВНЗ III і IV рівнів акредитації разом узятих.
Відійшла в минуле система підвищення кваліфікації й перепідготовки, яка колись була добре організована для умов централізованої економіки. Нова система, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створена. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через все життя” поки що, в умовах нашої держави, не може бути повною мірою реалізований
Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими повинна йти країна. Рівень автономії ВНЗ в цих питаннях значно нижче, ніж середньоєвропейський. Не виконують роль методологічних вождів навчальні заклади, які мають статус національних, у той час, як їхня кількість досягла близько 40% у загальній кількості Вузов III і IV рівнів акредитації
